Період сталінських репресій

В кінці тридцятих років єжовські опричники чи то не встигли належним чином вивершити слідчу справу для гучного судового процесу над «зграєю маститих ворогів народу», чи, може, на той час у такому судилищі вже не було гострої політичної потреби. Бо найвидатніші представники інтелектуальної еліти українства або вже тліли в сирій землі, або доживали останні свої дні по численних сталінських гулагах.

По-іншому склалася ситуація після злощасного 22 червня 1941 року. Вже в перші тижні масованого наступу гітлерівці захопили величезні регіони України і на окупованих територіях почали насаджувати слухняну адміністрацію з місцевого населення. Ли-царськи-абсурдний зрив у Львові ЗО червня 1941 року засвідчив, що, попри мільйонні сталінські голодомори, масові репресії, невпинне четвертування народної душі, в свідомості певних кіл українства не зачах потяг до творення своєї незалежної, суверенної держави. Ось тоді в нетрях беріївського відомства, певно, й пригадали про недо-вершену перед війною справу під кодом «маститі».

Пригадали й спішно підняли зі смертного одра академіка Кримського як ключову фігуру в замисленому політичному гранд-процесі. До всіх видуманих у 1938 році єжовцями звинувачень прилучили ще одне, найтяжче і найнепрощенніше з позиції сталінської конституції: «За наявними даними, останнім часом він (себто Кримський.— О. М.) активізував свою діяльність, спрямовану на утворення самостійної буржуазної української держави, на відрив України від Радянського Союзу».

В умовах вселенського патріотичного рушення на захист Вітчизни від фашистського нашестя для каналізації народного гніву в антиукраїнське руслище в планованому судовому процесі «маститих» можна було замінити звичайними статистами, але неодмінно з відомими на Україні прізвищами. І «режисери шейнінського вишколу» з НКДБ легко знайшли власників таких прізвищ.

До міфічного антирадянського націоналістичного підпілля, нібито керованого напівживим академіком Кримським, були «підверстані» нещодавно заарештовані в Києві дочки класика української літератури Михайла Старицького — сімдесятитрИрічна Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська і шістдесятисемирічна Оксана Михайлівна Стешенко. А щоб «зловорожа підпільна організація Кримського» виглядала масовішою, пристебнули до неї ще й кількох маловідомих представників церковного кліру похилого віку, які конали в тюремних казематах.

На допитах усі заарештовані категорично заперечували існування якогось антирадянського підпілля і свою приналежність до нього. Та їхні голоси чули тільки холодні тюремні мури, підручні ж Берії робили своє діло. їм потрібен був гучний судовий процес над українськими буржуазними націоналістами — гітлерівськими посіпаками й запроданцями. Водночас такий процес, який би виправдовував їхнє сите жирування в глибокому тилу, за спинами тих, що ходили в штикові атаки, кидалися з в'язанками фанат під гусениці німецьких танків, закривали своїми грудьми амбразури дзотів.